Червоний сніг Кіліманджаро

Уявіть картину: хижий марабу кружляє над заростями молочаю і націлюється закльовувати своїм величезним дзьобом маленьку антилопу дик-дика; полудикий велетень масай в червоній ковдрі сидить на камені і виглядає, спершись об спис, чи не забрела на його територію чужа корова-зебу, яку в такому випадку треба негайно вкрасти, а також виглядає, чи не крадуть інші розбійники його власних зебу; цивілізована африканка несе на голові глиняний глечик з вареними банановими тюрей для місцевого пива Мбега і співає на суахілі веселу пісню з трьох слів – і над цим дивовижним життям ширяє в розпеченому курному повітрі сніжна шапка Кіліманджаро.

Ні, не тільки заради підкорення найвищої вершини Африки (5895 метрів) кожен день десятки туристів приїжджають в географічний центр Африки – місто Аруша. Туристи хочуть відчути, пізнати справжню, ненудну, дику Африку. Адже поки що можна приїхати в Танзанію і побачити, як горять очі леопарда в темряві тропічного лісу.

Напевно, більше ніде в світі немає такого цікавого і в той же час доступного туристичного маршруту. За п’ять днів туристи проходять п’ятдесят кілометрів по тропічному лісу, по лугах гігантського вересу, по лавовій пустелі.

Національний парк Кіліманджаро – останній притулок навколишніх звірів, і тому їх тут багато. Зазвичай тропічний ліс оживає в сутінках, а ліс Кіліманджаро живе і вдень. Продирається крізь колючки бородавочник, шелестять в листі бородаті мавпи колобуси, вибігає на стежку мангуста, антилопа висовує винторогу голову з заростей, пролітають тихохідні птахи-носороги, пікірує з неба орел-ягнятник, хтось невидимий плаче, хтось регоче і бурчить зовсім поруч. І все це не з вікна джипа, це не зоопарк і навіть не сафарі-парк. Головне, не сходити зі стежки – і залишишся живий.

Навіть коли з висотою рослинність стане біднішою, все одно на кожному кроці туриста чекають дивовижні відкриття. Місцеві жителі стверджують, що останній раз вулкан прокидався 250 років тому. Але всюди трапляються вулканічні бомби, лавові патьоки, попіл, дрібні кратери, а де-не-де відчувається запах сірки. Вище 4000 метрів в щілинах, за якими з гір збігають струмочки, ростуть дивні 3-5-метрові дерева. Ніби як пальма, але нагорі – пучок зеленого листя. Господарі Кіліманджаро, африканці-довгожителі з племені чага, вважають, що в цьому пучку таяться духи померлих предків. А ось сененціо, крестовник – трава, родич декоративної капусти, яку у нас люблять садити на кладовищах. Інша таємнича рослина – лобелія, величезна колюча кукурудза з листям від ананаса.

Кіліманджаро – священна гора. Ще років тридцять тому на її схилах існували язичницькі капища, суміщені з печерами-катакомбами, в яких чага робили жертвопринесення і ховали померлих. Зараз капища знищені, але печери таємно використовуються. Ближче до вершини знаходиться притулок таємничої секти. На висоті близько 5000 метрів, в стороні від туристичних стежок в глиняних помешканнях живуть в холоді і постійній нестачі кисню світлошкірі люди, схожі на арабів, – чоловіки, жінки, діти.

Відома всім засніжена маківка Кіліманджаро – це головний кратер Кібо. В останні два роки дощів випадає мало, і знаменита “ромова баба” з’являється рідко, але все одно гора дуже красива. На світанку повітря прогрівається, і в величезну мертву воронку засмоктуються криваво-червоні хмари. Горять кров’ю і величезні стіни бічного вулкана Мавензі. На лавових патьоках і пагорбах пресованого попелу хмари не затримуються, і повітря швидко стає прозорим.

Льодовик блищить яскравіше газосварки, і відблиски пробивають темні скла захисних окулярів.

Ну чому, щоб побачити потаємну красу Кіліманджаро, треба п’ять днів боротися з гірською хворобою і з самим собою?! Чи варто нарікати, адже Кіліманджаро – єдиний шестидесячник, доступний без альпіністського спорядження. Згадаймо ще, що Земля сплюснута біля полюсів. Нескладні розрахунки показують, що вершина Кіліманджаро – найбільш віддалена точка від центру нашої планети. Щасливчики, які добралися до вершини, можуть потім зі спокійною совістю хвалитися: кілька хвилин вони були вище всіх на планеті.

Приблизно на позначці 5200 метрів на Кіліманджаро існує неймовірне на такій висоті поселення. Люди тут живуть в видовбаних валунах, а дверима їм служать обмазані глиною рогожки. Африканці з місцевого племені чага не розповідають нічого про цих людей, тільки глухо визнають їх існування. Таємничі люди не чорні, а з вигляду швидше араби. Вони моляться, перебираючи чотки. Воду збирають, підставляючи під підталі на сонці бурульки пластмасові каністри. Чим вони харчуються – невідомо. Та й взагалі, на такій висоті в холоді, при постійній нестачі кисню навіть тренована людина не зможе перебувати більше тижня без серйозних наслідків для організму. А в поселенні є жінки і навіть діти.

Ще один знаменитий танзанійський вулкан – це Нгоронгоро. Але про нього читайте в нашій наступній статті.

Автор: Аріф Алієв.