ПАР – життя на краю світу

ПАР

Південно-Африканська республіка – одна з найбільш віддалених від нас країн. А далина тягне як магніт, і хочеться потрапити на край світу. Ми говоримо «ПАР» та уявляємо: апартеїд, капітан Шибайголова, мисливці за діамантами, Нельсон Мандела, Лімпопо, мис Доброї Надії. Причому західні туристи до поїздки пов’язують ПАР з такими ж коротким набором понять. І вони в дитинстві читали романи Луї Буссенара, а потім спостерігали по телевізору довгу і справедливу боротьбу чорних африканців. Тим більше здивування. За триста років білі так облаштували країну, що при світлі дня її цілком можна прийняти за Австрію або Данію. Правда схожість закінчується з останніми променями Сонця. Вночі це вже справжнісінька Африка – чорна, екзотична, безжальна.

Юдіт, працівниця найбільшої південноафриканської туристичної компанії «Welcome Tours & Safaris», приїхала в Кейптаун дванадцять років тому з німецького містечка Гейдельберга. Чому вона залишила благополучну, ситу Німеччину і перебралася в не менш ситу, але зовсім не благополучну країну?

«Тут не нудно», – відповіла Юдіт. По крутій вуличці ми піднялися вгору по схилу і зупинилися на вузькому перешийку. Позаду, в глибокій улоговині, залишилися Столова гора і хмарочоси Кейптауна, а попереду вирував океан. Природа нерівномірно розподілила сушу по планеті, Північній півкулі дісталося густо, а Південній… Уявімо, що немає ні Європи, ні Азії та світ кінчається Єгиптом, а до крижаної шапки Північного полюса – порожній океан. Страшно? Так, але й не нудно, справді, якщо жити в такому «кінечному» Єгипті.



Після приходу чорних до влади в 1994 році багато білих втекли з країни. Але зараз вони повертаються назад. Життя на вулкані, адреналін в крові… За минулий рік ПАР відвідала небувала досі кількість туристів. Цьому дивуються і самі південноафриканці, намагаються пояснити – у нас сервіс європейський, у нас країна заповідник і пляжі відмінні. Все так, але тільки туристи поспішають побачити головне – чи тримається ще біла людина на Краю Старого Світу.

Самий Край – на мисі Доброї Надії. Цей мис, південний край Африки, був відкритий одночасно з Америкою. Плисти в такі дали іспанців і португальців посунула катастрофа тодішнього світу: турки захопили Константинополь, і колишні торговельні шляхи були порушені. За традицією, перетнувший мис моряк має право носити у вусі срібну сережку (за мис Горн покладена тільки мідна). Тут змішуються води двох океанів. Вода Атлантики темна і завжди холодна, навіть в сильну спеку не вище 17 градусів. Вода Індійського океану світліше і тепліше, в п’ятистах кілометрах на захід з листопада до березня можна купатися.

мис Доброї Надії

На мисі Доброї Надії – завжди дикий вітер, холод, сіль на губах, тут немає дерев, тільки сотні несхожих ні на що квітів і трав. Так, ми в Африці, і всюди розвішані таблички, що закликають побоюватися бабуїнів і отруйних змій. Хоча бабуїни сидять в густій траві і зайвий раз не висовуються…

… Але два бабуїна все ж знехтували холодом та солоною мрякою і жебракують у автомобільної стоянки. Зовсім поруч з ними ходять пінгвіни; айсберги з Антарктики до Кейптауна не допливали, і навіть снігу тут не буває, але пінгвіни живуть. Якщо бабуїни не дочекаються подачки, вони нападуть на пінгвінів і порвуть їх своїми потужними лапами. М’ясо у пінгвінів водянисте, як у чайки, і жир у них пахне тухлою рибою. Але це легка здобич. Коли колоністи освоювали узбережжя і будували порт, вони годували рабів пінгвінами…

пінгвінин у Південній Африці

У Кейптауні не відчувається такої расової напруги, як в Йоганнесбурзі. Тут білі їздять на автобусах, а кольорових майже стільки ж, скільки і чорних. І, найголовніше, більшість білих в Кейптауні – не бури, а такі емігранти, як Юдіт. Та й чорні-банту почуваються тут не зовсім впевнено, капська земля їм ніколи не належала. Перших голландських колоністів зустріли на узбережжі не чорні банту, а маленькі люди з жовтою шкірою і зморщеними, висушеними обличчями – бушмени. Дехто з вчених дотепер вважає їх окремою расою, тупиковою гілкою розвитку людства. Справа в тому, що у бушменських жінок над статевими органами існує шкіряна складка, так званий «єгипетський фартух». Це раз. По-друге, в урожайні роки під шкірою на дупі у бушменів відкладається жир, і він служить бушменам, як горб верблюду в голодний час. Ці особливості роблять бушменів несхожими ні на яких інших людей.

Бушмени

Бушмени не обробляли полів і не пасли худобу, вони тільки полювали, молилися страусам, зіркам, жукам-богомолам та… малювали. Численні малюнки можна побачити і сьогодні, наприклад, у відкритій для туристів величезній печері Канго (Cango). А от самих бушменів побачити важко. Їх стали планомірно винищувати після першої ж зустрічі.

Наскельний живопис

Крім низькорослих бушменів, колоністи зустріли і високих жовтошкірих людей, готтентотів. Так їх прозвали тому, що з усіх видаваних ними звуків білі могли зрозуміти тільки два – «гот» і «тот» – інші звуки замінювало клацання. Готтентотів теж знищували, але від повного зникнення їх врятувала краса. Бушменками колоністи гидували, але жінки-готтентотки були настільки красиві, що знехтувавши забороною, колоністи наплодили з ними безліч «білих рабів». І зараз в Кейптауні і околицях можна побачити нащадка готтентотів: благородне жовте обличчя, прямий ніс, копиця жорсткого русявого волосся.

Готтентоти

Першим колоністам хотілося швидше перетворити непривітну землю. Але як вони не змушували готтентотів і бушменів працювати, ті нічого не вміли робити, та й не хотіли псувати обожнювану ними природу. І колоністи стали завозити в Південну Африку рабів – з Індонезії, Малайзії, Анголи. Зараз один з найцікавіших для туриста кварталів – мусульманський, малайський. Тут своє життя, знавці стверджують, більш малайське, ніж у самій Малайзії. Мусульмани останнім часом користуються великим впливом у місті. Вони взялися за торговців наркотиками і планомірно їх знищують. Може бути, мусульмани чого-небудь коли-небудь і доб’ються, але сьогодні жити в Кейптауні дуже небезпечно. Вечорами туристи можуть гуляти тільки в одному районі – на набережній, в охоронюваній пішохідній зоні Waterfront. Тут зосереджені магазини, бутіки, ресторани і готелі. Все влаштовано по-західному, заклади працюють допізна, тут шикарно, безпечно і… дешево.

Йоханесбург

Прибулому в Кейптаун можна дати лише одну пораду щодо розміщення: тільки в Waterfront. Район хмарочосів, офісів і готелів навколо площі Грін-Маркет (Green Market) всім хороший, але тільки повністю вимирає після шостої вечора. Білі тут працюють, але не живуть, а чорні приходять в сутінках з однією метою – кого-небудь пограбувати. Причому грабують в Кейптауні, та й взагалі в Південній Африці, по-звірячому, б’ючи і калічачи.

…Ми покидаємо мис Доброї Надії, і Юдіт везе мене вздовж берега ще до одного туристичного об’єкту. На пляжі біля селища Кліфтон (Clifton) голлівудська кіностудія вже півроку знімає блокбастер «Сіндбад». Пляж тут чудовий, кажуть, такого білого і дрібного піску немає ніде в світі. Скаче на коні Сіндбад, притулилася до спини прекрасна леді. Зовсім не нудно на півдні Африки.

Чорні живуть у приміських селищах – тауншипах. Турист напевно побачить з дороги простягнуті на кілометри тісні скупчення халуп. Є «багаті» тауншипи, з електрикою і двориками. А є просто обгороджені від диких звірів скупчення безвіконних, споруджених з відходів та сміття сарайчиків – такі тауншип Кейптауна, Гейгерберга, Стелленбос. У «лачужних» тауншипах може не бути електрики, зате біля кожної халупи височіє побудований за рахунок уряду туалет. Кожен день автобуси вивозять населення тауншипів в міста на роботу або на її пошуки. Перш ніж приступити до роботи, чорні обов’язково переодягаються і, якщо це пов’язано з обслуговуванням, приймають душ. А після роботи – знову повертаються в бруд і темінь тауншипів.

Тауншип

При бажанні турист може замовити екскурсію у турфірми, в якій працюють чорні гіди. Ми вирушили в найвідоміший тауншип – Соуето в околицях Йоганнесбурга. З гідом Соломоном ми їдемо в саме серце Соуето. На всяк випадок він посміхається мало не кожному зустрічному і привітно махає рукою. Тут все впереміш – халупи, пристойні будинки з палісадами, сараї, магазинчики. Наша машина зупиняється біля обліпленого рекламами сараю. Це – шибин, місцева корчма.

Тауншип

Раніше білі не дозволяли чорним пити віскі і ром. Від алкоголю корінні африканці дуріють набагато швидше білих – у них в організмі немає якогось ферменту, що дозволяє глушити горілку стаканами. І чорні робили кукурудзяну бражку, яку споживали в таємних корчмах – шибинах. Зараз вони можуть пити все, що захочуть. Але шибини залишилися. Це – місце зустрічей і відпочинку після роботи. У шибині можна подивитися телевізор, як і раніше недоступний більшості жителів Соуето. Мені ж шибин не здався більш екзотичним, ніж бари Гарлему. Але якщо в гарлемському барі у випадкового білого є шанс врятуватися, то в тауншипі білий приречений. Тому «чорні» турфірми процвітають. Який турист не захоче безпечно полоскотати нерви?

Далі буде.

Автор: Аріф Алієв.



Комментарии 0

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован.