Руанда – земля тисячі пагорбів

Руанда

Розташована в серці Африки, Руанда є відносно малою країною (26 338 кв. км), однак там мешкає майже вісім мільйонів чоловік. А це — найбільша щільність населення в Африці на південь від Сахари. Поверхня землі нерівна. Ланцюг вулканів на півночі переходить на сході і на півдні у лісисту савану і плато з безліччю пагорбів. На заході височіє вододіл рік Заїру й Нілу, група нерівних гірських хребтів, між якими лежать глибокі долини. Тож зовсім не дивно, що Руанду називають країною тисячі пагорбів.

Демографічний прес, малі розміри країни і дедалі гостріша нестача землі поєднуються з браком природних ресурсів та виходу до моря, що робить Руанду своєрідним полігоном для перевірки всіляких розв’язань проблеми стабільного розвитку. Головною метою цієї переважно сільськогосподарської країни завжди було досягнення самозабезпечення продуктами і водночас створення робочих місць і достатку через збільшення виробництва товарів, а отже й підвищення купівельної спроможності.

НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ: НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРІОРИТЕТ



Хоча Руанда живе під постійною загрозою браку продуктів харчування, понад 10 відсотків її території відведено під природні заповідники особливого значення. До них належать Національний парк “Вірунга” на півночі країни, місце проживання останніх гірських горил, і ліс “Ньюнгве” на півдні, який, крім того, що тут водяться деякі рідкісні види мавп, є також найбільшим і найдавнішим масивом реліктових лісів у Африці, а нині й одним з останніх.

Захист цих заповідників життєво важливий для екологічного і гідрографічного балансу Руанди, а також для забезпечення біологічного розвитку її екосистем. Але політика охорони природи вигідна також і екологічно, якщо мати на увазі створювані нею умови для розумно організованого туризму, що не зашкодив би унікальному тваринному і рослинному світу цієї країни.

Горили у Руанді

Внаслідок швидкого зростання населення, межі заповідників постійно порушують браконьєри й люди, що шукають там їжі. Заходи, передбачені для захисту екологічної спадщини, вимагають створення природних рослинних кордонів, а також розвитку досліджень, поліпшення нагляду і проведення рекламних кампаній з метою переконати громадськість у потребі зберігати регіони, життєво важливі для екологічного виживання країни.

Докладають неабияких зусиль, щоб поліпшити й відновити екологічну спадщину. Кампанія у справі відновлення лісів, розпочата двадцять п’ять років тому, має широку громадську підтримку і безперечний успіх. З 1973 року проводиться Національний день дерева, під час якого по всій країні висаджується багато дерев, що теж засвідчує потребу у проведенні стратегії відновлення лісів. Нові ліси забезпечують Руанду важливою поновлюваною сировиною для деревообробної промисловості, яка, хоч вона й досі слабко розвинена і децентралізована, має великі перспективи розвитку. (До речі подумалось, що Руанда, як втім і Україна могла б стати одним з новітніх центрів для розвитку інновацій, роботехніки, промисловості. При цьому не повторяючи українських помилок, на кшалт ситуації з КБ “Южное”, детальніше про це можна почитати тут https://beztabu.net/prostit-i-pooshchrit-zarplata-direktora-kb-yuzhnoe-degtyareva-prevysila-5-millionov_n65948)

НА КОРИСТЬ ЗЕМЛЕРОБСТВУ

Сільськогосподарське виробництво, де зайняті 3 відсотки трудящих, складається насамперед із малих високопродуктивних ферм, три чверті яких менші за півтора гектарів. У Руанді не має великих поміщицьких господарств та сільського пролетаріату, що працював би там, і більшість сільськогосподарської продукції, навіть так звані промислово вироблювані продукти, як-от: кава, чай і піретрум, вирощується на малих родинних фермах. Одним із побічних наслідків цього — прибутки у сільських районах розподіляються більш-менш рівномірно.

Донедавна Руанда виробляла надлишок сільськогосподарської продукції — завдяки політиці, що гарантувала стимулювальні ціни на продукти, впровадженню нових видів і гатунків рослин, прискореній сівозміні та високопродуктивній системі кредитування. Важливу роль відіграли й інші чинники. Клімат Руанди дозволяє збирати два, а то й три врожаї на рік. Країна однорідна в соціальному та мовному плані, й не має будь-яких геополітичних інтересів, що відвертали б її від проблем виживання. Немає ніяких природних ресурсів, що викликали б всілякі спекуляції. Селяни твердо виступають проти будь-яких загроз своєму добробуту й водночас сприймають розумні новації.

На жаль, останніми роками справи погіршились. Частково це зумовлене прискореним зростанням населення, але заважили тут ще й проблеми зовнішнього характеру. Незвичні погодні умови, такі, як посухи і зливи, виявили ненадійність перевантаженої системи сільськогосподарського виробництва Руанди, коли, здається, використовується майже кожен клаптик землі. Лихо може статись будь-коли. Суперінтенсивне господарювання і брак нових земель є головними причинами, що стримують розвиток і під тиском зростання населення штовхають руандійське сільське господарство до кризи.

Одна з переваг Руанди фактично стала її недоліком. Розпорошеність населення, завдяки чому країна уникла бурхливої урбанізації та злиденних поселень, нині означає руїну. Через теперішню систему успадкування клаптиків землі маленькі ферми стали замалими для того, щоб мати задовільні прибутки. Систематичне виснаження землі призвело до зниження родючості ґрунтів, раніше високій завдяки ретельно продуманій системі парів. Ще гірше те, що постійне зниження цін на каву — головну статтю експорту країни, яка давала валюту, потрібну для плати за імпорт — призводить до падіння купівельної спроможності країни і залишає її без засобів для підтримання рівня економічної діяльності й модернізації сільського господарства.

НОВІ ЕКОЛОГІЧНІ ПОТРЕБИ

Без ефективної демографічної політики, що поєднувала б планування сім’ї і програму оптимізації землекористування, теперішня система може нарешті впасти. У будь-якому разі треба розв’язувати проблему: чи можна постійно збільшувати сільськогосподарське виробництво, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу.

Тут можна вдатися до різних заходів. Треба запроваджувати нові хімічні добрива й інші речовини, щоб компенсувати істотні втрати мінеральних речовин у ґрунті. Насамперед слід провадити вапнування, бо Руанда має великі запаси вапна. Новинкою є імпорт неорганічних добрив, а нині докладають чимало зусиль для оптимізації їх використання, особливо коли їх вживають разом з органічним перегноєм.

У Руанді невикористаними залишаються лише заболочені місцевості, що відіграють важливу роль у регулюванні гідрологічної системи країни. Використання таких земель ставить складні технологічні, соціальні, економічні та організаційні проблеми, але воно перспективне у плані істотного збільшення виробництва продуктів без того, щоб завдавати шкоди середовищу.

ПРИЙНЯТНИЙ ШЛЯХ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ

Запровадження промислового виробництва для Руанди велика проблема, якщо мати на оці ненадійність навколишнього середовища, на яке можуть значною мірою згубно впливати деякі види занечищення. А все ж індустріалізація — пріоритетне завдання, і не лише тому, що можна збільшити цінність національних ресурсів, перетворивши їх на кінцеві продукти, а й тому, що це дасть змогу використати надлишок робочої сили у сільській місцевості й підвищити купівельну спроможність населення, коли йдеться про придбання продуктів та інших товарів, які там виробляються. А проте треба було багато винахідливості, щоб визначити справді перспективні напрямки розвитку промисловості.

Оскільки для країни без виходу до моря імпорт сировини для промисловості невигідний через його дорожнечу, пріоритет належить малим і середнім підприємствам, що вважаються екологічно безпечними, таким, як деревообробні та агробізнес.

Інші галузі промисловості також опікуються збереженням середовища. Цегельня Руліба у Кігалі, наприклад, як паливо використовує лушпиння від кавових зерен. Невдовзі Руанда вироблятиме гофрований просмолений папірус для покрівель. Він не тільки тривкіший, ніж імпортований покрівельний матеріал, а й має ту перевагу, що тут іде в хід постійно поновлюваний місцевий матеріал. Тобто заощаджується немало валюти. Національна броварня використовує як енергоносій газ метан з озера Ківу. Слід сподіватися, що невдовзі й інші галузі промисловості, надто виробництво цементу, теж перейдуть на такий газ.

Чи ж можна сказати, що Руанда подає добрий приклад успішного постійного розвитку? Про це ще рано говорити, але країна рухається у правильному напрямку, через пошук нових можливостей розвитку у власному природному середовищі та забезпечення того, щоб всі її природні ресурси лишались у її руках.

Автор: Шарль Жанере.



Комментарии 0

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован.