Африка мігрує

Історія міграцій на африканському континенті не менш давня, ніж сам континент. З давніх-давен відомі переміщення населення з політичних, економічних та релігійних причин, а також з міркувань безпеки у відповідь на демографічні чинники. Втім, набагато пізніше на моделях, напрямках і мотивації міграції глибоко позначився колоніальний досвід, який мав неабиякий вплив на економічний, суспільний, культурний, політичний та демографічний розвиток.

Основні напрями внутрішньої міграції включають: міграцію з однієї сільської місцевості до іншої (міграція село — село), міграцію з сільської місцевості до міста (міграція село — місто), міграцію з одного міста до іншого (місто — місто) і міграцію з міста до сільської місцевості (місто — село). Втім, в африканському контексті відмінність між внутрішньою міграцією і міграцією через національні кордони стирається завдяки культурній спорідненості між суспільствами, довільно віднесеними до різних держав. Отож міграція з сільської місцевості до сільської не є ознакою лише внутрішньої міграції, навіть більше: міграції з країни до країни переважно є різновидом міграції село — село.

ЧОМУ ЛЮДИ МІГРУЮТЬ

На міграцію зважуються насамперед з економічних міркувань. Люди мігрують, аби поліпшити свій добробут, або коли вони не можуть задовольнити своїх прагнень у межах існуючої структури в рідній місцевості. Звісно, це не стосується тих, кого з рідних місць прогнало якесь стихійне лихо, посуха чи голод, або війна чи політичні репресії.

Внутрішня міграція здебільшого відбувається через дисбаланс і нерівномірність розвитку, можливостей працевлаштування, умов життя та оплати праці у різних регіонах країни. Основний напрямок такої міграції визначається розміщенням програм для забезпечення зайнятості населення і відродження економіки. Так, якщо державні та приватні інвестиції зосереджуються у великому місті, як у більшості африканських країн, основний потік міграції рине до столиці. Коли в сільських районах розміщуються плантації, шахти й інші підприємства, які гарантують працевлаштування та інші можливості, можна сподіватися значного потоку міграції з однієї сільської місцевості до іншої. Як це, наприклад, відбувається у Танзанії, Кенії й Камеруні.

Постанову, куди і коли мігрувати, ухвалюють також під впливом власного досвіду або інформації, отриманої від родичів, які вже мігрували. Африканські мігранти мають великі переваги завдяки розгалуженій мережі знайомих і родичів у містах, що полегшує процес міграції і влаштування на новому місці. Система широких родинних зв’язків підтримує новоприбулих мігрантів і оберігає їх від перенапруження та стресів міського життя. Втім, постанову про міграцію в Африці завжди ухвалює вся родина, а не одна незалежна особа. Мігранти намагаються також не поривати зв’язків із рідними місцями, чи то періодично їх відвідуючи, а чи переказуючи гроші рідним, які там залишилися.

У більшості африканських країн структура забезпеченості населення роботою така, що на плантаціях сільськогосподарських культур, у промисловості, торгівлі й на транспорті потрібна в основному чоловіча робоча сила. Як наслідок, чоловіки мають тенденцію мігрувати самі, полишаючи дружин і родини вдома, бодай на початку.

Звідси і думка про те, що в родині жінка має займатися виключно домашнім господарством і дітьми. Бракує відомостей про участь жінок у міграційному процесі, де чисельна перевага належить чоловікам, а жінки лишаються “невидимими”, бо як дружини або супроводжують своїх чоловіків-мігрантів (родинна міграція), або приїздять до мігрантів пізніше (подружня міграція). Однак останні дослідження показали, що автономна жіноча міграція для здобуття економічної незалежності шляхом самостійного працевлаштування зростає.

Схильність до міграції тісно пов’язана з освітнім рівнем. Мігранти у більшості своїй молодші й освіченіші за інших мешканців їхньої місцевості. Це частково відбиває молодіжну структуру суспільства і те, що освіта стає дедалі доступнішою для молодого покоління. Сама міграція пов’язана з продовженням офіційної чи неофіційної освіти у містах, де є більше середніх навчальних закладав, можливостей здобути фахову освіту, а також можливостей для самоосвіти. Сільська молодь, прагнучи здобути освіту, мусить мігрувати до міста, де зосереджена більшість робочих місць, аби, влаштувавшись там, мати змогу оплачувати навчання.

У країнах, де міста досягли більш-менш високого рівня урбанізації та економічного розвитку, у міграції до міста починають переважати жінки, чий освітній рівень зростає. Розширення сектору обслуговування створило виняткові можливості для працевлаштування жіноцтва, а це разом із дедалі більшою кількістю жінок службовців означає, що співвідношення між статями у процесі міграції зсувається на користь жінок, тоді як раніше у міській міграції переважали чоловіки. Проте такого щабля розвитку сягнуло небагато африканських країн. Виняток становить лише Західна Африка, де жінки ще й раніше переважали у розподільчому секторі. Там домінує міграція з міста до міста, яка приходить на зміну міграції з села до міста, характерної для початкових стадій урбанізації.

Багато хто з мігрантів — ремісники, чорнороби, малокваліфіковані робітники та обслуга, — воліють мігрувати спочатку до сусіднього невеличкого містечка, де вони мають знайомих і де легше пристосуватися до міського життя завдяки схожій культурі. Для багатьох мігрантів таке містечко стає кінцевим пунктом, для інших, так званих “мандрівних” мігрантів воно є лише перепочинком на шляху до столиці.

Слід пригадати ще одну специфічну категорію внутрішніх мігрантів — кочівників. Це пастухи, здебільшого неписьменні, які мандрують зі своєю худобою та всім добром із пасовища на пасовище, не звертаючи особливої уваги на кордони між державами. Вони переважають у таких країнах, як Чад, Ефіопія, Малі, Мавританія, Нігер, Кенія і Сомалі.

ВПЛИВ МІГРАЦІЇ НА МІСТА

Вважають, що мігранти утворюють понад половину високого щорічного приросту населення в африканських містах. Хоча економічна база міст неспроможна забезпечити роботою, пристойним житлом, чистою водою, необхідним транспортом, чистим довкіллям — велетенське населення.

Переважання молоді серед мігрантів до міст у африканських суспільствах, які у більшості своїй не користуються контрацептивними засобами, призводить до того, що у структурі міського населення утворюється значна категорія людей, які можуть мати дітей. Поєднання високого природного приросту і прискорення міграції означає, що населення африканських міст переважно складається з молодих сформованих людей, які заводять сім’ю. Внаслідок цього великі африканські міста сьогодні захлинаються від проблем, пов’язаних із їхнім невпинним зростанням: транспортні пробки, постійні перебої у постачанні електрикою, водою; відбувається самовільне захоплення ділянок, панує антисанітарія. Вікова структура міського населення така, що ситуація, очевидно, лише погіршуватиметься.

Політика щодо міграції, спрямована на розв’язання цих проблем, звичайно зосереджується на самих мігрантах, на їхній рідній місцевості, а також на регіонах, куди вони мігрують. У багатьох африканських країнах застосовуються в таких випадках два види тактики: орієнтація на місто й орієнтація на село.

За орієнтації на місто розв’язуються п’ять питань: прямий контроль, або ж програми закритих міст для недопущення припливу мігрантів (ПАР); переселення міських мешканців на село, або примусове повернення мігрантів на село (Мозамбік); дисперсійна урбанізація (Нігерія); децентралізація шляхом створення невеличких міст і регіональний розвиток (Замбія, Алжир); створення нових столиць (Нігерія, Танзанія).

Було застосовано кілька програм оновлення, скерованих на розвиток економічної і суспільної основи міст, на регулювання притоку мігрантів, які, зокрема, передбачають інтенсифікацію праці та поліпшення соціальної інфраструктури. У країнах із високим безробіттям у містах, зокрема, серед випускників шкіл застосовуються програми, спрямовані на розсмоктування молодих безробітних мігрантів, такі, наприклад, як створення спеціальних молодіжних таборів (Сомалі, Замбія) та сільських поселень (Гана, Нігерія).

Деякі країни здійснюють програми, спрямовані на збільшення прибутків від фермерства, поліпшення можливостей працевлаштування в сільських регіонах і зупинення міграції з села в зародку. Заходи щодо зупинення чи переорієнтації мігрантів через створення регіональних економічних центрів, переміщення столиць чи розвитку містечок не дали бажаних наслідків. Країнам, які здійснювали програми прерогативного розвитку села, створюючи плантації у сільській місцевості (Танзанія, Гана, Котд’івуар), або комбінували забезпечення соціальних інфраструктур зі створенням нових робочих місць на селі, вдалося втримати в сільських районах велику частину потенційних мігрантів.

Питання про те, куди й кому мігрувати, зачіпає основні права людини. Особливо в разі, коли людей примусово забирають до спеціальних поселень або силують мігрувати до районів, визначених урядом. У таких випадках особисті потреби людей не беруться повністю до уваги.

УСПІШНІ МІГРАЦІЙНІ ПРОГРАМИ

Успіх внутрішньої міграційної політики неабияк залежить від численних суспільних, політичних та економічних чинників, які включають: саму політичну систему, міру урядової відповідальності, вплив приватних інвестицій і ефективність урядування. В Африці, як і в інших частинах світу, у розвинених регіонах така політика має успіх в разі, коли їй надають національного пріоритету, і щедро фінансують, коли вона ефективно координується на всіх рівнях і коли нею централізовано керують на національному рівні. Мала ефективність внутрішньої міграційної політики звичайно пояснюється обмеженим урядовим контролем приватних інвестицій у вільну ринкову економіку, високою вартістю проектів і суперечливою, нескоординованою політикою.

Нарешті плановики в Африці зрозуміли, що основні причини міграції криються в суспільних і економічних структурах і що хоч тенденція до міграції в міста видається невідворотною, міграція ця повинна регулюватися відповідною політикою. А тому паралельним стратегічним напрямком має бути розвиток невеличких міст і сільських центрів, що дозволить обмежити розростання великих міст.

На селі ж основні зусилля мають бути скеровані на стимуляцію розвитку і поширення непрофільованих видів діяльності, і, де це можливо, на запровадження, або активну підтримку певних галузей сільськогосподарської промисловості та ремесел, аби створити додаткові робочі місця на селі, збільшити прибутки і поліпшити умови життя селян.

Автор: Адеранті Адепожу.

P. S. в целом в наше время миграции в Африке стали не такими опасными и длительными, ведь все больше автомобилей появляется на африканском континенте и все большее количество африканцев разбираются в авто, знаю что такое, к примеру, рулевая рейка и как подчинить карбюратор или мотор.