Гіперінфляція у Зімбабве

Мабуть всі українці віком від 25 років і старше добре пам’ятаються «веселі» часи, коли всі ми були мільйонерами (а дехто й мільярдерами). Так, мова йде про початок 90-х років минулого ХХ століття, коли в обігу була така цікава валюта, як купони, батон хліба, якщо не помиляюсь, тоді коштував 100 000 купонів, а от кілограм м’яса – цілий мульйон. В країні була справжнісінька гіперінфляція, але, будьте певні, таке катастрофічне економічне явище як гіперінфляція трапляється не тільки у нас, але й у деяких африканських країнах. А самий найбільший рівень гіперінфляції (ми б навіть назвали це супергіперінфляцією) у новітній історії був зафіксований у південно-східній африканській країні Зімбабве. Причому зафіксований не так вже й давно – у 2008 році.

Кожен зімбабвієць був навіть не мільярдером – секстрильйонером. А один секстрильойн це ось така цифра – 1 000 000 000 000 000 000 000, або простіше це 10 в 21-й степені. Тож наша українська купонна мільйоно-мільярдна гіперінфляція 90-х років була в порівняні з ситуацією у Зімбабве дитячою грою у пісочниці. І до речі зімбабвійські долари (які з оригінальними, зеленими і такими милими американськими доларами спільну мають тільки назву) абсолютний рекордсмен по кількості нулів на банкнотах.

Але насправді самим зімбабвійцям це було не весело, щоб купити батон хліба потрібен був цілий мішок банкнот по 100 трильйонів зімбабвійських доларів. Починаючи з 2007 року темпи приросту інфляції складали тисячі відсотків на місяць, або ось такий наочний приклад – пляшка зімбабвійського пива в суворі інфляційні часи дорожчала у півтора рази кожну годину (!), захотіли ви вечором ще пива докупити, а грошей вам вже навіть на чіпси не вистачить.

Але чому так сталось із цією країною, яка ще не так давно була цілком успішною. Проблеми в економіці Зімбабве почались з 2000 року, із невдалої земельної реформи президента країни Роберта Мугабе.

На відміну від інших африканських країн Зімбабве значно довший час знаходилась під владою білих людей, нащадків тих англійських колоністів, які прийшли на ці землі ще в 19-му столітті, і здобула незалежність лишень у 1980-му році. До цього часу ця країна навіть мала іншу назву та іменувалась Родезією, на честь одного підприємливого англійця – Сесіля Родса. З правління першого африканського президента Зімбабве Роберта Мугабе власне і почались проблеми в цій країні. Адже перші свої кроки Мугабе почав як всякий порядний диктатор – з ліквідації всіх можливих політичних опонентів, встановлення однопартійної системи (єдиною легальною партією звісно була партія самого президента), ліквідації посади прем’єр-міністра (президент фактично перебирав на себе всю владу у країні). Але як зазначалось вище справжні економічні негаразди почались із невдалої земельної реформи 2000 року.

Справа в тому, що на той момент у Зімбабве залишалась значна частина білого населення, вони ж володіли значною частиною фермерських господарства, що виробляли всю необхідну сільськогосподарську продукцію. Так от Мугабе зробив справді шахідський крок для зімбабвійської економіки, білі фермери, які по суті годували країну, були оголошенні «ворогами держави» їхні ферми та господарства були конфісковані на користь чорних зімбабвійців. В цей період більша частина білих африканців була вимушена покинути країну, міжнародна спільнота за цей жорстокий крок ввела проти Зімбабве економічні санкції, а чорношкірі зімбабвійці, які зайняли ферми нащадків своїх колонізаторів виявились поганими господарниками. Як наслідок у країні різко впало виробництво, закрилось чимало підприємств, сотні тисяч людей втратили свою роботу. Фактично Мугабе у своєму прагненні відновлення історичної справедливості (саме під цим гаслом проводилась земельна реформа, конфісковувались ферми білих фермерів) зрізав сук, на якому сам сидів (точніше сиділа економіка Зімбабве).

І тут постукала в двері пані інфляція, любий економіст скаже, що інфляція це ніщо інше як обезцінення грошової маси, коли її кількість зовсім не відповідає товарній масі, що виробляється у країні, або кажучи науково, не відповідає ВВП (валовий внутрішній продукт). Тож далі причини більш ніж фантастичної зімбабвійської інфляції пояснити можна просто, коли друкуються гроші, не забезпечені ні чим, вони перетворюються на просто папірці, реальна ціна яким мізерна. Дійшло до абсурду – зімбабвійські долари були дешевше паперу, на якому друкуються, тому сходити в туалет по великій потребі було вигідніше із зімбабвійськими доларами (використавши їх дещо не за призначенням), ніж купляти за ці гроші справжній туалетний папір. (І ось ще цікавий факт, у Зімбабве навіть спеціальним законом було офіційно заборонено використання зімбабвійських доларів в якості туалетного паперу).

Але врешті Зімбабве дійшло до того, що вирішили повністю відмовитись від своєї національної валюти, та перейти на розрахунку, теж доларами, але вже американськими. Для нас же хай це буде прикладом як не треба робити.