Громадянські війни в Африці

Нажаль однією із болючих проблем африканського континенту є чисельні громадянські війни, які відбувались практично у кожній другій африканській країні. Лише за минуле 20-те століття в Африці було щонайменше кілька десятків таких військових конфліктів, частина з них перейшла із століття 20-го у століття 21-ше та й триває й досі. В чому причина цього, чому одні африканці, замість того, щоб жити в мирі і злагоді вбивають інших, таких самих африканців? Причин цьому на нашу думку кілька, і одна з них – наслідки європейського колоніалізму.

Справа в тому, що більшість африканських країн ще на початку 20-го століття були чиїмись колоніями: англійськими, французькими, німецькими, португальськими, і лише в 50-ті роки почався рух за незалежність африканських народів, та утворення національних країн. І ось тут то зарита головна проблема – при утворенні тих самих національних країн вже екс-європейські колонізатори поєднали непоєднуване, різні племена, що мають різну культуру, традиції, ментальність (так-так африканські народи такі самі різні, як і, скажімо, європейські) опинились громадянами одної країни. Звісно це не могло не викликати конфлікти.

Характерним прикладом такого конфлікту стала громадянська війна у Нігерії, що тривала з 1967 по 1970 рік. Її причиною як раз була культурна та релігійна розбіжність тамтешніх племен – північ Нігерії населяли мусульманські племена Хауса, які вже багато віків сповідували іслам, вели кочовий спосіб життя, мали сильні патріархальні традиції. На півдні жили племена Ібо, які ще у 19-му столітті зусиллями європейських місіонерів прийняли християнство. Ібо відрізнялись більшою демократичністю та волелюбністю, якщо у Хауса все вирішував місцевий султан, який володів фактично необмеженою владою, то в племенах Ібо хоч і були свої вожді, але всі важливі рішення приймались на колективній раді всіх мешканців того чи іншого племені (справжня демократія по-африканськи). І ось ці два таких різних народи, різних і за традицією, культурою, ментальністю, релігією нарешті, волею англійців (Нігерія була англійською колонією) стали співгромадянами одної країни.

Що було далі не важко здогадатись, кожна з цих двох груп прагнула очолити політичне керівництво Нігерією, спершу це вдалось зробити Ібо, і їх представник Джонсон Іронсі став тимчасовим президентом країни, але в результаті військового перевороту зробленого північними племенами Фауса його було вбито, а владу вже захопив їхній ставленик, генерал Якубу Говон. З цього моменту й почалась справжня громадянська війна, військові Ібо та Фауса почали азартно відстрілювати один одного, країну захлиснула хвиля насильства, яке дуже швидко ще й переросло у конфлікт на релігійному ґрунті: нігерійці-мусульмани Фауса із завзяттям взялись вбивати своїх співгромадян Ібо, які були християнами. Останні теж в боргу не лишались, слідуючи старозавітному «Око за око, зуб за зуб». Одним словом нігерійські мусульмани та християни вбивали один одного як у наше «старе добре» європейське середньовіччя, тільки замість луків та списів у них були автомати Калашникова та старі добрі радянські танки Т-34, що охоче постачались Радянським Союзом у африканські країни.

А взагалі ж, щоб цього уникнути, їм би просто по доброму краще було б бути громадянами різних країн, де б кожна жила згідно традицій своїх племен, але як то кажуть, маємо те що маємо.

Ще одна причина громадянських конфліктів у Африці другої половини минулого століття була холодна війна умовно кажучи двох світоглядів: західного, капіталістичного, та радянського, комуністичного. Втім жертвами цієї війни ставали не тільки африканські країни (згадаймо війну у Кореї, В’єтнамі) але й вони теж. Яскравим прикладом тут є громадянська війна у Анголі між прокомуністичним угрупуванням МПЛА, та партією УНІТА, очолювану харизматичним ангольцем Жонашом Савімбі, який був другом самого президента США Рональда Рейгана.

Ангольські комуністи МПЛА активно підтримувались Радянським Союзом та Кубою, з їх сторони активно воювали кубинські добровольці, в Анголу відправлялись радянські радники та спеціалісти (ось тут https://www.bratishka.ru/archiv/2011/1/2011_1_4.php можете почитати спогади одного такого спеціаліста про «африканський Афганістан») та звісно зброя і військова техніка . УНІТА та затятому антикомуністку Савімбі допомагала «клята імперіалістична Америка», та сусідня Південно-Африканська республіка, яка ніяк не хотіла мати на своїх кордонах «комуністичну заразу».

На завершення хотілося, щоб у новому столітті громадянські конфлікти торкались африканських народів дедалі рідше, а то і зовсім зникли, щоб всі африканці, втім не тільки африканці, а взагалі всі люди, жили в мирі та любові, як казали колись хіпі: «Make love not war».