Проблеми з водою та тяжке становище жінок в Африці

Якщо відкрити кран, щоб набрати питної води, — це звичайна і банальна річ у країнах Півночі, то для більшості африканців, щоб запастися питною водою, треба вирушати у справжній похід. Або, радше, для африканських жінок, бо турботи про дітей та домашнє господарство, про приготування їжі та город важким тягарем лежать на жінках, які часто мусять долати багато кілометрів пішки в пошуках дорогоцінної рідини.

Африка, континент із контрастним кліматом, подекуди пустельним, а навколо екватора дощовим, потерпає протягом майже двадцяти років від кліматичних збурень, які спричинюють катастрофічні наслідки, особливо в таких районах, як Сахель. Сьогодні сахельська зона стала дуже бідною на дощі. І одразу ж дефіцит опадів призвів до тяжких наслідків: до пересихання колодязів та струмків, зникнення рослинності, загибелі худоби, масового переселення із сіл у міста, недоїдання, зростання дитячої смертності, нових спалахів ендемічних хвороб, пов’язаних із водою, — бо як можна говорити про воду в Африці, не згадуючи про онхоцеркоз, білхарціоз, вірусний гепатит, холеру або малярію?

Якщо сахельська зона та її околиці постійно потерпають від посухи, то з 1991 року жертвами цієї напасті стали й країни Африканського Рогу та тропічної Африки. Тропічна Африка відчуває безпрецедентну потребу в продуктах. Південна Африка, традиційно країна-експортер, яка забезпечувала зерном своїх менш заможних сусідів, готується імпортувати зерно у великій кількості. 18 мільйонам душ загрожує голод.

Африканський Ріг уже переживає трагедію. Як не згадати про нескінченні і смертовбивчі громадянські війни, про етнічні конфлікти, які стрясають цей регіон на тлі хронічної економічної кризи? Здається, ніби природні лиха тут стають спільниками безумства людей.

САМОТНІСТЬ ТА ІЗОЛЯЦІЯ

Першими жертвами посухи, голоду та війни завжди є жінки. В цьому спустошеному, оголеному апокаліптичному світі вони вперто намагаються зберегти життя. Злидні женуть чоловіків до сусідніх країн або до міст, де вони поповнюють лави безробітних, жінки ж залишаються самі перед лицем величезної відповідальності. Щоб забезпечити виживання своєї родини та спільноти, вони, позбавлені традиційної підтримки голови сім’ї, мусять знаходити будь-що нові джерела прибутків. Але неписьменність та брак професійної підготовки незмінно штовхають їх у обійми хатньої роботи.

З погляду санітарії їхнє і так непевне становище дедалі погіршується. Часті пологи та хронічне недоїдання значною мірою спричинюють поганий стан їхнього здоров’я, їхнє робоче навантаження — згідно з деякими оцінками, жінки працюють пересічно 2490 годин на рік, тоді як чоловіки – 1400 — стало ще важчим через нестатки, які змушують жінок іти шукати все далі й далі воду та дрова. До цього ще додаються тривалі походи із хворими дітьми до нечисленних у їхніх краях медичних центрів, де жінки вистоюють, як і біля колодязів, нескінченні черги.

Звичайно, заходи, вжиті в рамках Десятиріччя питної води та оздоровлення, оголошеного ООН, починають давати свої плоди. Для здійснення програми було виділено значні кошти, що дало змогу започаткувати багато гідравлічних проектів, аби полегшити тяжку жіночу долю. Реалізація цих проектів дала неоднаковий ефект, але уроки, здобуті з поразок, будуть, звісно, враховані в майбутньому.

А проте жінки, які є найпродуктивнішими членами африканського суспільства, лишаються бідними родичами економічної системи, усуненими від проектів її розвитку, їм надають обов’язки, але рідко коли права. Важливе значення їхньої соціальної та економічної ролі має бути визнаним, спільними зусиллями треба допомогти їм подолати неписьменність та брак професійної підготовки, щоб зробити приступними робочі місця, щоб Африка ступила, нарешті, крок вперед до “тривалого розвитку з людським обличчям”.

Автор: Тассум Дуаль.