СНІД в Африці

Жахлива епідемія СНІДу в країнах на південь від Сахари — одне з найгірших лих останніх сторіч. Регіон посідає десяте місце у світі за кількістю населення, але містить дві третини загальної кількості людей з ВІЛ/СНІДом.

Підсахарська Африка — найбідніший регіон планети, і це посилює кризу. В цьому контексті профілактика — єдиний вихід зі становища, хоч і явно недостатній. Певний успіх запобіжних заходів у деяких африканських країнах свідчить, що такі дії можуть бути ефективними в подоланні кризи не тільки там, а й будь-де.

Головна проблема полягає в культурному ставленні до хвороби, стражданні та смерті. Африканці прагнуть розглядати хворобу не як щось психологічне, а як наслідок соціальних або релігійних чинників — таких як прокляття, отрута чи Божа кара.

Більше за інші хвороби СНІД пов’язаний зі смертю та сексом. Зі спермою та вагінальними секретами. Він передається з кров’ю та материнським молоком. Усе це надає йому потужного символізму, водночас накладаючи на нього справжнє табу, що сягає так далеко, аж люди починають заперечувати існування хвороби. Їх не переконують наукові пояснення хвороби, особливо після висунення брехливих причин, подвоєних на початку епідемії: мовляв, африканці відповідальні за поширення хвороби, бо “статеві зносини з зеленими мавпами”. Африканці відповідали в тому самому дусі, заявляючи, що “СНІД прийшов від білих, особливо від білих жінок, які цілують своїх собак та сплять із ними в ліжках”.

Головна мета запобіжної просвіти — боротьба з подібними випадками та невіглаством. Друга мета — пояснювати, як захиститися від хвороби, спростовувати уявлення про презервативи як про “речі білих”. До того ж презервативи такі дорогі, що інколи людина має зробити вибір — купувати їжу чи мати безпечне статеве життя. Не може бути мови для африканця, який отримує 50 доларів на місяць, про те, щоб платити 20 центів за чотири презервативи.

Ефективна запобіжна просвіта має долати бар’єри, зумовлені культурними традиціями, і враховувати соціальні структури. В Африці, навіть у містах, молодь зовсім не говорить із батьками про секс. Такі розмови ведуться лише між молодими людьми одного віку та статі. Отже, просвіта щодо СНІДу має бути диференційованою: до жінок, чоловіків та підлітків мають бути різні підходи.

Дорослі мають радикально змінити усталені звички. Набагато легше переконати підлітків набути звичок безпечного статевого життя. Втім, це довготермінова копітка робота, яка має проводитись на трьох рівнях — обізнаності, інформації та вихованні.

Попри мізерні ресурси, африканські країни докладають великих зусиль для поглиблення обізнаності та поширення інформації. Найуживаніші засоби боротьби зі СНІДом — плакати й радіо. Театральне мистецтво та реклама також використовуються часто. Досвід свідчить, що продаж презервативів збільшується протягом десяти днів після пропагандистської кампанії. Але щоб бути ефективними, ці кампанії повинні відбуватися частіше, адже тільки через повторення досягається міцне засвоєння інформації.

Просвіта молоді — досі головна проблема, бо хлопці та дівчата — головні жертви СНІДу. Близько половини нових інфікованих у світі мають вік 15—24 роки. 90 відсотків інфікованих людей віком до 15 років у світі жили в Підсахарській Африці, де спостерігається тенденція до статевих зв’язків у більш-менш ранньому віці. Такі зносини часто здійснюються силоміць, 12—13-річні дівчата часто стають жертвами сексуальних збочень. Школи, здається, мають бути ідеальним місцем впливу на молодь, і багато країн врешті-решт впровадили запобіжну просвіту до шкільної програми.

Але в Підсахарській Африці близько двох третин дітей молодшого шкільного віку та 80 відсотків дітей середнього шкільного віку не відвідують шкіл. Отже, якщо школи повинні стати частиною програми запобігання, мине ще певний період, поки вони матимуть реальний вплив. У Африці, більш як у будь-яких інших регіонах, єдиний шлях долати епідемію — це мобілізувати всі головні чинники суспільства на всіх рівнях: уряд, громадянське суспільство, місцеві громади та джерела міжнародної допомоги. Що вищий щабель учасники процесу посідають, то більший вплив вони матимуть, враховуючи те, що в Африці суспільство дуже ієрархічне.

На верхівці — ті, хто має політичну владу. Вони несуть значну відповідальність за поширення пандемії. Єдине, що виправдовує їхню бездіяльність, — те, що континент перевантажений жахливими проблемами. У країнах, які перебувають у стані війни, СНІДові важко надати пріоритету. А коли немає війни, злидні, а не СНІД головно турбують людей. Врешті-решт ця хвороба ніколи не досягає рівня провідної теми під час виборів.

Не менш неминучі й традиційні цілителі та лікарі-практики, які відіграють провідну роль з тих пір, як консультують більшість африканців. Нігерія має 700 000 таких цілителів і лише 20 000 лікарів на 120 мільйонів жителів. Залучення цілителів до боротьби проти СНІДу не лише працює на їхній престиж, а й зменшує шкоду, якої вони можуть завдати, допускаючи існування хвороби та виголошуючи, що можуть її вилікувати. Різні проекти передбачають залучати цілителів з великою мірою відповідальності. Наприклад, у 1995-1996 роках Фонд СНІДу Південної Африки контактував з половиною мільйона цілителів та 650 асоціаціями, які коли й можуть розпізнавати симптоми, то нездатні вилікувати хворобу. Втім, 75 відсотків їх запевняє у протилежному.

Зімбабвійська національна асоціація традиційних цілителів (50000 членів) упродовж останнього десятиріччя відкрила близько 500 шкіл, які мають справу з усіма соціальними групами (підлітки, полігамні родини, цілителі, традиційні лідери) та з членами парламенту. Мета — примусити людей усвідомити небезпеку, пов’язану із традиційними обрядами, — такими як обрізання, жіноче відрізання та лікування, в тому числі з допомогою розтинів.

Автор: Дамієн Рвегера.